Bohdan Chmelnický

Moderátoři: LiborZ, Brant, MarcusIV, El Cid

Uživatelský avatar
Brant
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 4016
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Prahé

Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Brant » stř 17. úno, 2010 8:25

Богдан Хмельницький
Рідко коли окремі особи так вирішальне визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї східноєвропейської історії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в ролі головного актора відбувся під кінець життя, до того ж майже випадково. Хмельницький народився у 1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната. За свою службу Михайло отримав хутір Суботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославі, де той дістав добру, як на ті часи, освіту, оволодівши польською та латинською мовами. В 1620 р.
Bohdan.jpg
Bohdan.jpg (15 KiB) Zobrazeno 4730 x
трапилася трагедія. У великій битві турків із поляками під Цецорою його батько загинув, а сам Богдан потрапив у полон. Провівши в неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується й займається розширенням своїх маєтностей. Як заможний і обережний козак, Хмельницький вже уникає будь-якої участі у повстаннях 1625 та 1638 рр. У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником Чигиринського козацького полку у 50-річному віці. Але життя Хмельницького, а разом з ним і хід історії всього краю цілком змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи. У 1646 р., коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків повстання й очолити його. Таке раптове перетворення добропорядного прибічника пануючого ладу на бунтаря не було чимось несподіваним для його натури. Пізніше очевидці часто звертали увагу на двоїстість вдачі цього козацького ватажка. Смаглявий і приземкуватий «Хмель», як його прозвали в народі, був звичайно стриманою, непретензійною, чемною, навіть трохи флегматичною людиною. Але він також міг несподівано вибухнути потоками пристрасті й енергії. В такі хвилини його слова заворожували, ідеї водночас захоплювали й наводили острах, а рішучість діяти здавалася непохитною. Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдили магнати, втікає на Січ і переконує запорожців встати за свої (і його також) права. Проте у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця та політика все докорінно змінив. Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків — кримських татар. Кращої нагоди й бути не могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками стали вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку. Перші перемоги. У середині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало було нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. У той час, коли на півдні збираються юрми повстанців. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію. Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводом місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків скористалися нагодою дати волю довго стримуваній ненависті до гнобителів. Страшна картина цих подій описується у «Літописі Самовидця»: «... где колвек знайшлася шляхта, слуги замковіє, жиди й уряди міскіе — усе забияли, не щадячи ані жон й дітей їх, маетности грабовали, костели палили, обваліовали, ксіонзов забияли, дворі зась й замки шляхецкіе й двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві на тот час рук своїх не умочил й того грабленія тих добр не чинил». За кілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, урядників, ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили найчисельніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між 1648 і 1656 рр. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних неможливо встановити точніші цифри), і тому євреї й досі вважають повстання Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії. Польські магнати й шляхта в свою чергу відповідали на різанину різаниною. Найбільш сумнозвісним прибічником тактики шляхетського терору був найбагатший з магнатів — Ярема Вишневецький. У своїх лівобережних володіннях він мобілізує добре вишколене 6-тисячне військо, збирає, скільки може, переляканої шляхти, ксьондзів та євреїв і починає відступати на захід. Скрізь на своєму шляху жовніри Вишневецького катували козаків, лишаючи за собою страхітливий слід із трупів. Якщо у Польщі «подвигами» Вишневецького захоплювалися, то на Україні вони викликали таке обурення, що повсталі й слухати не хотіли про якісь переговори, поклявшись боротися з Вишневецьким до смерті. Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою, зосередився на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її 'складали 16 випробуваних у боях козацьких полків, очолюваних такими шанованими полководцями, як Філон Джалалій, Максим Нестеренко та Іван Гиря. До того ж полковницькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української знаті, як Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, а також вихідці з міщан — Мартин Небаба та Василь Золотаренко. Великим допоміжним загоном легкої кінноти командував затятий ворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Із добровольців створювалися нові частини, й під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тис. чоловік. Із них регулярне козацьке військо складало близько 40 тис. Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тис. шляхти й 8 тис. німецьких найманців. Коли біля Львова збиралося їхнє військо, споряджене в сліпучі шати, які так поЛюбляла шляхта, очевидець зауважив, що поляки збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом. На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Домінік Заславський, освічений вчений-латиніст Міколай Остророг і 19-річний Александр Конєцпольський. Хмельницький саркастично охрестив їх «периною», «латиною» й «дитиною». 23 вересня воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою польським гетьманам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила те ж саме. Козаки та їхні союзники татари за кілька годин знищили це нещодавно величне військо майже дощенту. Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та приєднувалися до повстання. Чули навіть, як у Південній Польщі пригноблені хлопи казали: «Якби тільки Бог змилувався над нами й дав нам свого Хмельницького, тоді б ми теж показали шляхті, як гнобити хлопів». На початку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-от здобула його, та завдяки величезному викупу й небажанню Хмельницького руйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира — людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьманові перемир'я. Для істориків завжди лишалося загадкою, чому Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію й повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того ж голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому. Та й союзникам гетьмана — кримським татарам — не терпілося повернутися додому. Ці обставини, можливо, й зумовили небажання гетьмана продовжувати військову кампанію взимку. На початку січня 1649 р. Хмельницький повертається до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство вітали його, як «українського Мойсея», що «звільнив свій народ від польського рабства». Ускладнення між повстанцями. Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками та українцями лишилися нез'ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати зв'язки з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєні проти повернення до стану, який існував у 1648 р. Зі свого боку поляки, готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні українців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинилася до повторення певної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але не в змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували виснажливі кампанії підписанням незадовільних для себе угод, після чого верталися додому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до наступної війни. Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили'— 25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборовом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнати поразки й під Збаражем і під Зборовом, татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців. Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, як погодитися. 18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а православному митрополитові обіцялося місце в польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалася амністія, більшість селян мали повернутися у кріпацтво. Польській шляхті в свою чергу, навпаки, дозволялося повертатися до своїх володінь. Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цю невигідну угоду, котра викликала широке невдоволення по всій Україні. Але оскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки були переконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана.  НАЙДАВНІШІ ЧАСИ. КИЇВСЬКА РУСЬ. ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДОБА. КОЗАЦЬКА ЕРА. 1 ЕТАП ФОРМУВАННЯ. 2. ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ. 2.1 Напередодні Великого повстання. 2.2 Богдан Хмельницький. 2.3 Переяславська угода. 2.4 Завершальна стадія Великого повстання. 3. РУЇНА. 4. ГЕТЬМАНЩИНА. 5. СУСПІЛЬСТВО, ЕКОНОМІКА Й КУЛЬТУРА. ПІД ІМПЕРСЬКОЮ ВЛАДОЮ. УКРАЇНА У XX СТОЛІТТІ. На першу сторінку http://www.uahistory.kiev.ua Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для козацької верхівки. включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на Україні. Іншою великою проблемою були взаємини з кримськими татарами. Розуміючи їхнє значення в нещодавно здобутих перемогах і у наступних битвах з поляками, Хмельницький прагнув будь-якою ціною зберегти союз із татарами. Проте для українського населення цей союз був ненависним, оскільки у відплату за татарську допомогу гетьман мусив дозволяти союзникові брати ясир. Хмельницький сподівався задовольнити татар польськими полоненими, але кримчаки нерідко захоплювали всіх, хто їм траплявся, заганяючи у рабство тисячі українських селян. До того ж політика татар полягала в тому, щоб не допустити зміцнення жодної християнської країни. Відтак, допомагаючи Хмельницькому проти поляків, вони не хотіли, щоб той завдав остаточної поразки шляхті. Використовуючи Хмельницького для ослаблення Польщі, кримський хан планував таким самим чином використати українських козаків проти Москви. Та Хмельницький, покладаючи великі надії на підтримку московитів, не пішов на пропозицію татар здійснити спільний похід на Москву, запропонувавши у 1650 р. похід на багатшу, менш захищену й легше доступну Молдавію. Протягом кількох наступних років Хмельницький брав активну участь у молдавських справах і навіть сподівався посадити там господарем свого сина Тимоша, встановивши тісніший союз між Україною та Молдавією. Проте загибель Тимоша у 1653 р. під час оборони Сучави поклала кінець невдалій і надто дорогій молдавській кампанії. Тим часом у 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. І знову першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримували 50 тис. татарської кінноти. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим полковником Філоном Джалалієм удалося вивести із польського оточення частину українського війська, але у вирішальний момент вибухнула паніка, й поляки вирізали близько 30 тис. козацького війська. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою. Як і належало очікувати, підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Цього разу, коли серед козаків панувало безладдя, а Хмельницький не був готовий до опору, умови миру, здавалося, будуть дотримані. Спираючись на збройну силу, польська шляхта почала повертатися на Україну. За винятком відносно невеликої кількості включених до реєстру, більшість селян і козаків постали перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути неминучої долі, тисячі втікали на порубіжну з Московією територію, де їх прихильно приймали, дозволяли встановлювати козацький устрій, що поклало початок так званій Слобідській Україні, розташованій на землях сучасної Харківщини. Незважаючи на позірну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків. Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Але тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролиття та руйнації починають даватися взнаки. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу, військові дії точилися мляво, а обидві сторони були, як виснажені боксери, що обійнялися, не в змозі завдати вирішального удару. Зовнішні стосунки. Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він не розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до цілковитого розриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представником якої був великий православний магнат Адам Кисіль, полягала в тому, щоб здобути автономію для українського козацтва шляхом перетворення його на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключала можливість досягнення цієї мети. У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілком природним (хоч це поняття дістало поширення лише після Французької революції 1789 р.), виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Україну незалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хоче відновити «давньоруське князівство» чи навіть планує утворити окреме «козацьке князівство». Можливо, ці ідеї й розглядалися, але здійснити їх за тих обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козаки хоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистояти неодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення тривалої перемоги над поляками Хмельницький потребував надійної підтримки великої чужоземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згода на те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав. Головним поштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутися соціально-економічних лих, і для багатьох українців те, як ці проблеми вирішити — при своїй владі чи чужій,— було справою другорядною. Нарешті, у Східній Європі XV ст. суверенітет ототожнювався не з народом, а з особою законного (тобто загальновизнаного) монарха. З огляду на те, що за всієї своєї популярності та влади Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для України зверхника, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України, бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг би забезпечити новосформованому й автономному суспільству законність і захист. На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи. Відтак, у 1651 р., після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненависть до «бусурманів» та внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і лишилася нездійсненою. Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для них православої віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доки козаки й полями не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653 р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що «заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку». Приймаючи це рішення, московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії та взагалі розширити свої впливи.
Ktož chce šíp z rány vytáhnúti, učiň takto: Vezmi raky a zaječie sádlo a ztluc to spolu dobrze. Pak vezmi vejce a pryskyrzici a ztluc to v hromadu a klaď na tu bolest, a vytáhneť se všeckno ven. A na to traňku užívej. (Chirurgické lékařství, 16. stol.)

Uživatelský avatar
vlk.kh
Nováček
Nováček
Příspěvky: 9
Registrován: čtv 11. úno, 2010 14:49
Bydliště: Kutná Hora

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od vlk.kh » pon 22. úno, 2010 12:01

Privit, bratěnky...no, to jsem si početl :mrgreen: nemáte to někde někdo přeloženo z bukvic do obecné řeči, nebo popř. odkaz, kde bych ten článek našel v češtině? :) díky, Vlk


Uživatelský avatar
Knecht
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 6696
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Kontaktovat uživatele:

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Knecht » pon 22. úno, 2010 13:42

Nojo, tady se holt porevoluční generace nechytá. Proč do nás pořád tloukli angličtinu a němčinu, když pravidelně všechno co hledám je psané azbukou? Zachraňuje mě jenom to že jsem si prozíravě dal jeden semestr ruštiny v druháku, takže si dokážu jakžtakž přeslabikovat popisky u fotek z musea.
Ale myslím že v super zkrácené verzi jsou jeho základní data tady:
http://forum.valka.cz/viewtopic.php/t/28489

jestli někde vyhrabu svoje poznámky z přednášek tak bych se mohl taky přepsat a hodit sem.
V listě ze dne 21. února 1621 takto jsou kozáci líčeni: ..."Bůh pomož tam, kam tato sběř přijde!"
***
Zakázková výroba historických replik: http://customhistory.cz/

Uživatelský avatar
Brant
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 4016
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Prahé

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Brant » pon 22. úno, 2010 13:56

Zvláštní je, že se všude píše o tom pravoslaví. Přitom pravoslavné bylo Rusko a na Ukrajinu posílalo popy aby kozáky obraceli na víru pravou. Dle informací, které jsme zatím nashromáždili, to vypadá, že původně byli kozáci řeckokatoličtí... Bylo by fajn, kdyby do toho vnesl jasno někdo znalý věci.
Ktož chce šíp z rány vytáhnúti, učiň takto: Vezmi raky a zaječie sádlo a ztluc to spolu dobrze. Pak vezmi vejce a pryskyrzici a ztluc to v hromadu a klaď na tu bolest, a vytáhneť se všeckno ven. A na to traňku užívej. (Chirurgické lékařství, 16. stol.)

Uživatelský avatar
Dlouhán
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 2132
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Praha

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Dlouhán » pon 22. úno, 2010 16:07

Já bych byl raději řecký katolík, protože já se popů bojím. Oni totiž hrozně pijou.

Uživatelský avatar
Kaput
Občasný přispěvatel
Občasný přispěvatel
Příspěvky: 110
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Ostrava-Praha

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Kaput » úte 23. úno, 2010 13:24

Brant píše:Zvláštní je, že se všude píše o tom pravoslaví. Přitom pravoslavné bylo Rusko a na Ukrajinu posílalo popy aby kozáky obraceli na víru pravou. Dle informací, které jsme zatím nashromáždili, to vypadá, že původně byli kozáci řeckokatoličtí... Bylo by fajn, kdyby do toho vnesl jasno někdo znalý věci.
1596 byla uzavřena brestlitevská unie v rámci širších snah o rekatolizaci Evropy. Šlo o podřízení pravoslavných obyvatel Rzeczipospolite papeži. Část patriarchů na ní přistoupila a stali se řeckokatolíky (byzantský ritus a způsob správy, katolická dogmata a podřízení papeži). Jiní byli ostře proti. Druhou možností bylo podřízení se moskevskému metropolitovi což si přáli Rusové nebo se snažit o vlastní církevní autonomii.
Dnes je na Ukrajině nejsilnější pravoslaví s víc jak 80% věřících. Nejvíce se jich hlási ke kyjevskému patriarchátu, méně k moskevskému a nejméně k ukrajinské autokefální církvi. Řeckokatolíci dnes tvoří 8% věřících. (z anglické wikipedie, převzato z CIA)
Tehdy bych u kozáků předpokládal nejspíš pravoslavnou sounáležitost ke Kyjevu. Každopádně pro vás je jasné, že se vždycky máte chovat podle byzantského ritu.

Uživatelský avatar
LiborZ
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 3139
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: České Budějovice

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od LiborZ » úte 23. úno, 2010 13:28

Ruský časopis Cejchgaus - Bitva u Berestečka

Bitva pod Berestečkem (městečko na řece Styr na Volyni)

Bitva pod Berestečkem 28. – 30.6. 1651 ve které armáda Řeči Pospolité, sestavená králem Janem Kazimírem Vasou, zvítězila nad kozácko tatarskými silami hejtmana Záporožského vojska Bohdana Chmelnického a krymského chána Islam-Gireja, byla nejen nejvýznamnější co do rozsahu bojového střetnutí Polsko – Kozácké války v l. 1648 – 1654 (nazývané na Ukrajině osvoboditelská), ale pravděpodobně největší bitvou 17. století.
Na straně Poláků se v této bitvě, podle nejvíce věrohodných součtů, zúčastnilo kolem 60 tis. vojáků, 28 – 30 tis. sebraného vojska a více než 30 tis. šlechticů jízdní, dvorní domobrany. Kromě toho, se v Polském táboře pod Berestečkem v čase bitvy nacházelo přibližně 70 – 100 tis. osob šlechtické čeledi, s kterými společně velikost armády Jana Kazimíra dosáhla 130 -150 tis. lidí. Polské vojsko mělo silnou artilérii, mající vážný vliv na na začátku bitvy.
(Přesný počet děl není znám, ale pravděpodobně to bylo v počtu mnoha desítek.)

Spojená kozácko-tatarská armáda se co do počtu vyrovnala protivníkovi. Chmelnický měl podle nejskromnějších počtů od 60 do 80 tis. vojáků, k tomu 30 – 35 tis. registrovaných kozáků (13 pluků) a 30 – 45 tis. osob domobrany(12 pluků). K tomu měl 60 děl, z nichž 18 těžkého kalibru. Tak jako u Poláků, Ukrajinskou armádu doprovázelo mnoho tisíc kozáckých sloužících a ostatní čeledi. Celkový počet lidí, nacházejících se v pochodovém táboře, je těžké určit, ale pravděpodobně mohl dosahovat 100 tis. Vojsko Islam-Hireja čítalo kolem 30tis. jezdců, společně s krymskými, nohajskými a budžakskými tatary ho tvořily také pomocné oddíly turků, donských kozáků, přivolžských kirgizů a kalmyků. V celém svazu měli pod Berestečkem do 130 tis. lidí, z toho 90 – 110 tis. vhodných pro boj.
Jádrem armády Hejtmana Chmelnického, která se zúčastnila bitvy u Berestečka a následného 10-denní obraně opevněného
tábora, byly registrované pluky Záporožského vojska, které byly rozděleny na setniny, nazvané podle jejich velitelů (setníků) nebo místa původu; každá setnina se dělila na kureně, v čele s Atamany.
Na prvopočátku se registrovanými nazývali kozáci sloužící polské Ukrajině, zařazení do zvláštních seznamů - registrů.
Jejich historie se píše od roku 1590, když bylo přijato tisíc kozáků, usazených na Dňepru, na ochranu jižní hranice Řečipospolité. Za svou službu tito kozáci dostávali od krále odměnu a ošacení, byli osvobození od povinností, poddajného a panského soudu, nabyli právo vlastnit půdu, a mohli se svobodně zabývat volným obchodem, lovem a rybolovem.
Na začátku XVII. století existovaly již 4 registrované pluky (po 500 os.) a v roce 1638 jejich počet vzrostl až na 6 (s celkem 1000 os.).
V roce 1648 se hlavní část registrovaných kozáků připojila ke
Chmelnickému, a roku 1649, v rámci podmínek Zborovského míru, jejich počet vzrostl až na 40 tisíc, rozdělených do 16ti pluků. Fakticky se počty zaznamenané v registrech přesně neshodují s počty určenými smlouvou z roku 1649 (polské a ukrajinské zdroje uvádějí několik různých čísel od 37745 do 50009)
V létě 1651 mělo Zaporožské vojsko ve svém složení 17 registrovaných pluků, přičemž počet setnin v nich nebyl stejný, stejně jako počet osob ve setninách.
V čele každého pluku byl plukovník, mající náčelníka štábu v osobě plukovního písaře.
V bitvě u Berestečka se zapojily do boje následující pluky: Čihirinskij (plukovník Michajlo Krysa), fungující jako hejtmanská garda; Čerkasskij (Jakov Vorončenko); Korsuňskij (Ivan Huljanickij); Bělocerkovskij (Michajlo Hromyka); Umaňskij (Josif Hluch); Braclavskij (Ivan Něčaj); Vinnickij neboli Kalnickij (Ivan Bohun); Perejaslavskij (Fedor Loboda); Kropivjanskij (Filon Džadžalij); Mirhorodskij (Matvej Hladkij); Poltavskij (Martin Puškar); Priluckij (Timotej Nosač); Pavoločskij (Ivan Kucevič-Miňkovskij).
Registrované pluky disponovaly děly (do 6-ti na pluk), kromě toho měly vojenské dělostřelectvo (30 děl, z nichž pod Berestečkem bylo prý jen 18).
Registrovaný kozák, obdobně jako v polské kavalerii, se označoval „товарищем“ (soudruhem), přičemž se u něj přepokládali dva pomocníci, jízdní a pěší. Ačkoli všichni registrovaní kozáci měli jízdní koně, množství z nich upřednostňovalo boj v pěším útvaru.
Kavalerie jako taková v registrovaném vojsku Chmelnického u Berestečka měla pouze 10-15 tisíc lidí, ostatní náleželi k jezdecké pěchotě, která v čase střetu byla uvnitř tábora nebo na okolních vozech, propojených mezi sebou řetězy, a bojovala palnými zbraněmi. Vybavení registrovaného kozáka se sestávalo z „píščaly“, pistole nebo bandoletu, šavle a krátké (asi 2 m) píky, používané jak koňmo tak i v pěším boji. V roce 1651, mnozí kozáci měli namísto píščaly ručnice, to jest muškety nebo arkebuzy západoevropského typu, částečně ukořistěné od Poláků, částečně poslané z Moskevské Rusi nebo zakoupené v zahraničí. Kromě palných zbraní, měli také luky. Uniformy registrovaných kozáků byly poměrně jednotné a obvykle se skládaly ze sukněného kaftanu (svyty), kulaté čepice s kožešinovým okrajem, šarivar a měkkých vysokých bot bez podpatků. Kozácký staršina svým vzhledem často připomínal polskou šlechtu, lišící se bohatstvím oděvů a výzbrojí.
Druhá část vojska Chmelnického byla sestavena z národní domobrany, rozdělená na 12 pluků. Věrohodné zprávy o jejich organizaci se nedochovaly, ale předpokládáme, že měly stejnou strukturu, jako registrované pluky. Je známo, že při pochodu se domobrana nespojovala s registrovaným vojskem, pohybovala se a tábořila v odděleném táboře.
Typově se jednalo o pěchotu, která se svou výzbrojí nevyrovnala registrovaným plukům. Domobrana se skládala z ukrajinských venkovanů nosících svůj běžný oděv a byla vyzbrojena bojovými kosami, po domácku vyrobenými píkami a šavlemi a také sekerami, noži, vidlemi, cepy a dokonce prostými klacky. Část měla i palné zbraně, většinou ukořistěné.
Archeologické vykopávky, které proběhly na poli bitvy pod Berestečkem v r. 1970, daly bohaté materiály pro rekonstrukci výzbroje a výstroje registrovaného vojska Bohdana Chmelnického. Zde je série obrázků, namalovaných na základě mnohačíslených nálezů archeologů a také ikonografie 17. stol.
starsina.JPG
(43.73 KiB) Staženo 174 x
Představitel kozácké staršiny

jezdec.JPG
(79.81 KiB) Staženo 174 x
Registrovaný kozák jizdní setniny

cajky.JPG
(82.6 KiB) Staženo 174 x
1 výstroj pěšího kozáka
2 klíč na křesadlový zámek
3 mošna
4 měšec na kule
5 sumka na drobnosti
6 jednozubá vidlička
7 lžíce s futrálem
8 kelep
9 čakan
10 natruska
11 prachovnice
12 bandalet
13 násadka na lunt
14 furketa
15 čístítko na zátravku
16 rohová prachovnice
17 odlévač kulí
18 arkebuzna
19 - 20 ládovnice
21 výstroj jízdního kozáka
22 fajfka s futrálem a křesadlo

kozaci.JPG
kozaci.JPG (59.89 KiB) Zobrazeno 4625 x
Pěší registrovaní kozáci ve svátečním a běžném odění

sedlo.JPG
(79.17 KiB) Staženo 174 x
Postroj a další jezdecké nezbytnosti
Nalivajko - náčelník proviantní služby

Uživatelský avatar
Brant
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 4016
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Prahé

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Brant » ned 07. bře, 2010 9:06

Vojsko Bohdana Chmelnického - Kateřina Lipa a Oleksa Ruděnko
Publikace zaměřená na oživlou historii (víc stránek jsem bohužel nenašel)
Titulka.jpg
(223.91 KiB) Staženo 113 x
strana 10.jpg
(101.98 KiB) Staženo 113 x
strana 15.jpg
(265.69 KiB) Staženo 113 x
strana 23.jpg
(233.73 KiB) Staženo 113 x
strana 26.jpg
strana 26.jpg (68.23 KiB) Zobrazeno 4565 x
strana 32.jpg
(94.25 KiB) Staženo 113 x
strana 36.jpg
strana 36.jpg (74.25 KiB) Zobrazeno 4565 x
Ktož chce šíp z rány vytáhnúti, učiň takto: Vezmi raky a zaječie sádlo a ztluc to spolu dobrze. Pak vezmi vejce a pryskyrzici a ztluc to v hromadu a klaď na tu bolest, a vytáhneť se všeckno ven. A na to traňku užívej. (Chirurgické lékařství, 16. stol.)

Uživatelský avatar
Brant
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 4016
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Prahé

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Brant » ned 07. bře, 2010 9:36

Hele, je tam to plátěné žebradlo, o kterém tu šla řeč.
Ktož chce šíp z rány vytáhnúti, učiň takto: Vezmi raky a zaječie sádlo a ztluc to spolu dobrze. Pak vezmi vejce a pryskyrzici a ztluc to v hromadu a klaď na tu bolest, a vytáhneť se všeckno ven. A na to traňku užívej. (Chirurgické lékařství, 16. stol.)

Uživatelský avatar
Knecht
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 6696
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Kontaktovat uživatele:

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Knecht » ned 07. bře, 2010 13:14

Pěkné, pěkné...ta knížka vypadá docela nově, možná by se ještě sehnala, což? Případně bych ji zkusil přes knihovnu nechat poslat.
V listě ze dne 21. února 1621 takto jsou kozáci líčeni: ..."Bůh pomož tam, kam tato sběř přijde!"
***
Zakázková výroba historických replik: http://customhistory.cz/

Uživatelský avatar
Brant
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 4016
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: Prahé

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Brant » ned 07. bře, 2010 13:18

Zkusit to můžeš, nebude to moc starý. A vzhledem k tomu, že autorem je Oleksa Ruděnko, mohli bychom zkusit, jestli by nám nepřivezl jeden výtisk na tu Kluszyn, což? Vyšlo by to asi levněji, než si to nechat poslat z Ukrajiny. A navíc by to mohlo být i s podpisem :) Líbo, pojedou oleksovci do toho Polska?
Ktož chce šíp z rány vytáhnúti, učiň takto: Vezmi raky a zaječie sádlo a ztluc to spolu dobrze. Pak vezmi vejce a pryskyrzici a ztluc to v hromadu a klaď na tu bolest, a vytáhneť se všeckno ven. A na to traňku užívej. (Chirurgické lékařství, 16. stol.)

Uživatelský avatar
Knecht
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 6696
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Kontaktovat uživatele:

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Knecht » ned 07. bře, 2010 13:27

Knihovna na AÚ chce zhruba 200,- za zahraniční výpůjčku; pokud by to přímo sehnali ke koupi tak k tomu ještě samotnou cenu. Pokud to někdo ale seženete takhle, bude to pro mě samozřejmě snazší. Případně se určitě hlásím o jeden výtisk.
V listě ze dne 21. února 1621 takto jsou kozáci líčeni: ..."Bůh pomož tam, kam tato sběř přijde!"
***
Zakázková výroba historických replik: http://customhistory.cz/

Uživatelský avatar
LiborZ
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 3139
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: České Budějovice

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od LiborZ » pon 08. bře, 2010 8:32

Oleksovi jsem psal, ale nedočkal se odpovědi.
Nalivajko - náčelník proviantní služby

Uživatelský avatar
Knecht
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 6696
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Kontaktovat uživatele:

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od Knecht » pon 08. bře, 2010 8:44

OT: pokud jste ve styku s někým odtamtud, kdo se v tom vyzná, můžete se mi prosím zeptat na ty kožešinové vesty o kterých byla řeč?
V listě ze dne 21. února 1621 takto jsou kozáci líčeni: ..."Bůh pomož tam, kam tato sběř přijde!"
***
Zakázková výroba historických replik: http://customhistory.cz/

Uživatelský avatar
LiborZ
Stálý přispěvatel
Stálý přispěvatel
Příspěvky: 3139
Registrován: čtv 01. led, 1970 1:00
Bydliště: České Budějovice

Re: Bohdan Chmelnický

Příspěvek od LiborZ » pon 08. bře, 2010 14:34

právě že moc nejsme. Snad se s někým potkáme na Kluzsyni.
Nalivajko - náčelník proviantní služby

Odpovědět